PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
«Ми з Женею й досі разом», – Олександр Попович
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9ImJpZy5zdGIudWEiIHNyYz0iLy9wbGF5ZXIudmVydGFtZWRpYS5jb20vb3V0c3RyZWFtLXVuaXQvMi4wMS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC5taW4uanMiPjwvc2NyaXB0Pg==

«Ми з Женею й досі разом», – Олександр Попович

Зважені та щасливі

Цей 19-річний хлопець із
села Тіньки, що на Черкащині, взявши участь і врешті ставши фіналістом
реаліті-шоу «Зважені та щасливі» на каналі СТБ, показав зовсім не
дитячу силу волі та витривалість. Втративши за півроку 57 кг, він довів
усій країні, що перемогти такого серйозного ворога, як зайва вага,
можливо. Про втрачені кілограми, дружбу, кохання і спорт розповів
Олександр Попович.

«Батьки до
останнього не знали про мою участь у проекті»

Сашко, в який момент
ти зрозумів, що настав час щось змінити в
собі?

Про це я почав замислюватися ще в
10 класі школи, коли потрібно було вирішити, куди я хочу вступити після
її закінчення. Батьки пропонували різні варіанти, але моєю мрією був
вступ до академії внутрішніх справ. Та нормативи, які необхідно було
пройти, з моєю вагою, здавалися просто нереальними. За останній рік
навчання в школі я намагався схуднути і навіть скинув кілька
кілограмів, але результати були занадто мізерні. До початку іспитів я
так і не зміг досягти бажаної форми.

Чи правда, що батьки
були проти твоєї участі у «Зважених і
щасливих»?

Про те, що збираюсь брати участь в
шоу, я сказав батькам лише за два дні до першого кастингу. Ця новина їх
ошелешила, адже до цього я ніколи не відривався так далеко від дому. Їх
лякала невідомість і підозри, що телепроект – це обман і витягування
грошей. Ми навіть посварились. Але потім тато сказав: «Хочеш – спробуй!
Зрозумієш, що ми маємо рацію». Як бачите, правда була все ж на моєму
боці.

А що найважчим
виявилось тобі, домашньому хлопцеві, в таборі
учасників?

Я потрапив туди, де нікого не
знав. Нас усіх відірвали від благ цивілізації: ні телефону, ні
телебачення, ні Інтернету. Ми жили за височенним парканом… Це було
якесь окреме, зовсім інше життя. Спочатку від цього боялися
збожеволіти.

Не хотілося покинути
все і повернутися додому?

Дуже хотілося – у перший тиждень
перебування в таборі. Але якби я це зробив, то просто підтвердив би
скептичне ставлення батьків до моєї участі в проекті. А вже після
першого ж зважування всі мої сумніви розвіялись, адже тоді я втратив 5
кг! Вирішив ще тиждень протриматись, а потім – ще і ще…

Яке із усіх
випробувань далось
найважче?

Марафон. Коли за день до конкурсу
ведуча шоу Любава Грєшнова назвала нам відстань, я злякався: 21
кілометр! До цього мій максимум був усього 3 кілометри. Тому після
тренування я залишився в залі і вирішив випробувати себе на біговій
доріжці, адже такий біг набагато важчий звичайного. Після 10 км на
тренажері я відчував себе нормально і вже був упевнений, що з цим
завданням упораюсь. І коли випробування вже почалось, я поставив собі
мету: дійти до кінця. Хоча згодом я прагнув цього ж у всіх конкурсних
завданнях.

Тобі довелось
попрацювати з обома тренерами: і з Анітою Луценко, і з ігорем
Обуховським. Чия тактика більш ефективна, з ким тобі вдалось досягти
кращих результатів?

На початку шоу я дуже хотів
потрапити до Аніти. Я трохи ледачий, і якби моїм тренером стала така
м’яка людина як Ігор, я б не досяг отих свої перших вражаючих
результатів. Перше ж тренування показало, що дарма я так прагнув у
команду до жінки (сміється). За це їй і вдячний. Але вже перше заняття
з Обуховським показало, що і з ним не все так просто. Згодом ми з ним
стали друзями не лише перед камерою, але й у житті. Тому я радий, що
побував під керівництвом обох тренерів.

«Миколі перемога була
потрібніша»

1

На шоу ти йшов по
результат чи все-таки за перемогою?

Коли я їхав у табір, пообіцяв
батькові, що не вийду з гри після першого тижня. Протримаюсь рівно до
середини проекту, а далі – буде видно по результатах. Та коли я
дістався до цієї середини, зрозумів, що хочу йти до кінця, потрапити в
трійку. А буде там перемога чи ні – це не так важливо. Хоча коли я
досяг ваги 90 кг, мені здавалось, що більше худнути і не
треба.

А яка зараз твоя
вага?

Трохи менше 80 кг (на проект
прийшов з вагою 134 кг). На початку проекту дієтологи говорили, що тим,
у кого зайві кілограми з’явились порівняно недавно, 2-5 років тому,
буде легше скинути їх. Я тоді засмутився, адже мої проблеми з вагою
почалися ще у два роки. Але, виявилось, що існують і
винятки.

Боротьба на проекті
була запеклою?

Останні два тижні всіх учасників
ніби підмінили: бажання схуднути перетворилося на жорстку боротьбу за
перемогу. Тоді знову захотілось усе покинути. Зупинив мене Ігор.
Розмова з ним змусила мене переосмислити все і згадати, для чого я
тут.

Ти розчарувався, що
перемога дісталась не тобі?

Відверто, ні. Я розумів, що є
люди, які прийшли сюди саме по статус переможця, по гроші…

Тобто, Миколі
Ворошнову ця перемога потрібна більше?

Звичайно. З самого початку шоу в
нас були різні цілі: я не приховував, що більш за все хочу схуднути, а
він – що прийшов перемагати. Хоча я вдячний Миколі за участь у
випробуваннях – завдяки йому вони були для мене вдвічі цікавішими. На
початку кожного конкурсу Коля заявляв: «Першим буду я!». І
тутпрокидається така жага довести йому протилежне! Я вважав саме його
своїм головним конкурентом.

А той факт, що твоя
дівчина Женя Старикова обійшла тебе, посівши друге місце, не
зачепив?

Більше здивував. Усе-таки я
сподівався хоча б на другий результат.

З ким із колишніх
учасників «Зважені і щасливі» ти підтримуєш зв’язок
досі?

Практично, з усіма. На зйомках
фінальної програми стало зрозуміло, що нас усіх дуже тепер ужезріднила
спільна мета: навіть, ті, хто ворогував у таборі, зустрілись, як
найрідніші люди.

«Нам із Женею ще зарано
думати про одруження!»

Ходять чутки, що всі
події на реаліті-шоу – ретельно продуманий сценарій, і «Зважені та
щасливі» – не виняток…

Якщо ти натякаєш на те, що наші з
Женею почуття – вистава за сценарієм, це неправда. Все відбувалося
поступово. Спочатку ми стали хорошими друзями, багато часу проводили
разом, і ця дружба переросла у дещо більше. Ми й досі
зустрічаємось.

Чи змінилося щось у
ваших стосунках після того, як ви поїхали з табору? Адже там – зовсім
інша атмосфера, постійно разом, під одним
дахом…

Період одразу після проекту можна
назвати найважчим. Ми не розуміли, що нам робити з цими почуттями «на
свободі». Роз’їхались по домівках, і перші три тижні це кохання на
відстані було виснажливим, ми спілкувались дуже мало, частіше
сварилися. Лише згодом звикли до того, що ми уже не за тим високим
парканом, який огороджував табір. А вже перед самим фіналом шоу ми
почали жити разом, винаймали квартиру в Києві. Але зараз Женя має
повернутись до інституту в Одесі, а я планую знову їхати до
столиці.

Нещодавно на весіллі у
родичів Женя впіймала букет нареченої. Взагалі-то це означає, що
наступною під вінець піде вона?

Поки що нам зарано думати про
весілля. Є безліч планів, які необхідно втілити в життя до того, як
створювати сім’ю.

«Їсти можна все, але
потроху»

Після закінчення
проекту продовжуєш тренуватись?

Так, я тренуюсь і в Києві, і
вдома. В селі немає тренажерів, але ж є скакалка, сходи, є де зробити
пробіжку. Цього достатньо, щоб підтримувати свою фізичну
форму.

Твоя велика вага
заважала стати міліціонером. Тепер ти схуд, а мрія
залишилась?

Міліція – це зараз лише один із
варіантів. Найбільше ж я хочу вступити до Інституту фізкультури та
спорту. Ігор Обуховський і після проекту допомагає мені йти до
здійснення мрії. Це для мене дуже важливо, адже з шостого класу я не
займався фізкультурою через зайву вагу. Тому раніше й гадки не мав, що
колись буду мріяти про спорт.

Зараз твій раціон
змінився – тільки здорове харчування. Батьків до нього
привчаєш?

Наступного дня після мого
повернення в домі з’явилась пароварка. Тож ми всі тепер намагаємося
їсти корисну їжу. З мамою легше, тато ж не дуже піддається
«оздоровленню».

То ти готуєш їжу за
якимось спеціальними дієтичними рецептами?

Зовсім ні. Я їм звичайну їжу. З
раціону виключив смажені, солодкі та жирні страви, відмовився від
хліба. Дієтична їжа насправді дуже смачна. Наприклад, м’ясо,
приправлене спеціями, приготоване на парі, не програє смаженому
в літрі жиру. Тим, хто хоче схуднути, пораджу: не варто різко
відмовлятись від улюблених смаколиків. Якщо дуже хочеться, можна з’їсти
трішки в першій половині дня. Звичайно, вдаватись до таких слабкостей
треба нечасто.

Коли ти повернувся
додому після проекту, в рідних Тіньках тобі влаштували грандіозну
зустріч: мало не все село зібралось…

Знаєш, я їхав додому і подумки
перебирав, з ким першим зустрінуся після батьків: піду до когось з
однокласників, друзів чи родичів. Мені так хотілось поділитися своїми
враженнями, багато чого розказати. І ось заходжу на рідне подвір’я, а
там – усі ті люди, про кого я думав і не міг вирішити, до кого ж іти
першим! Я був такий щасливий бачити їх!

Ти вже маєш свій
фан-клуб. Зустріч з прихильниками плануєш?

Так, я планую зустрітися з тими,
хто мене підтримував і продовжує це робити. І хоча київський фан-клуб
значно більший, дуже хочу, щоб перша така зустріч пройшла саме в
Черкасах.

Що ти порадиш тим, хто
вже втратив надію схуднути?

Із власного досвіду скажу: треба
вірити в те, що у вас все вийде. Навіть якщо немає результату через
день, тиждень, місяць – не опускайте руки. Йти завжди необхідно до
кінця і звичайно, не тільки мати бажання втратити вагу, але й щось
робити для цього. Не забувайте про правильне харчування та фізичні
навантаження.

Марина
Таланова-Берт